“Доброгодня, вельмошановні панi та панове
Мені здалося, що вже час трохи побалакати про хороше. Хоч я і намагалася робити мої пости позитивними і не дуже депресивними, але ж таки повністю уникнути негативу не вдалося. Це, напевно, тому, що я намагалася писати за принципом «Якщо в Канаді на вас чекає щось хороше – то нехай буде приємний сюрприз, а ось неприємних сюрпризів ми намагатимемося уникнути». І все ж боюся, що обговорення проблем охорони здоров’я та шкiльної освіти, таки могли залишити неприємний осадок Тож спробуємо сьогодні говорити лише про хороше.
Що ж хорошого чекає на вас у Канаді? Найперше – це люди. Я розумію, наскільки банально це звучить, але не написати про чудовіх, доброзичливіх Манітобців я не можу. Милі, добрі, чуйні люди, готові допомогти та підтримати. У всякому разі, більшість з них. Привітні та усміхнені, вміють не лізти у чужі справи, але й своїми проблемами вас вантажити не будуть.
Перше, що мене дивувало при зустрічах із канадцями – їхня готовність посміхнутися. Про американську посмішку часто говорять, що вона нещира. Не знаю, чя того не помітила. Я розумію, що продавець на касі, можливо і навчений посміхатися, щоб привернути вашу увагу, тому що зацікавлений вам щось продати, але я говорю про сусідів, колег по роботі, просто людей на вулиці, яким від вас нічого не потрібно, але це не стирає посмішку з їхніх облич. Потроху і ваше обличчя розслабиться, куточки губ потроху почнуть здригатися і поступово ви навчитеся легко і не замислюючись, щиро посміхатися у відповідь. Я не пам’ятаю, коли в мене це сталося, але, пам’ятаю, що приїхавши до родичів в Україну я просто йшла вулицею, посміхаючись усім зустрічним, викликаючи не просто подив, а й напругу «Що це вона либиться?» Мій тато якось сказав:
-Ти поводиться так, ніби з села приїхала.
– Чому?
Мені здалося, що вже час трохи побалакати про хороше. Хоч я і намагалася робити мої пости позитивними і не дуже депресивними, але ж таки повністю уникнути негативу не вдалося. Це, напевно, тому, що я намагалася писати за принципом «Якщо в Канаді на вас чекає щось хороше – то нехай буде приємний сюрприз, а ось неприємних сюрпризів ми намагатимемося уникнути». І все ж боюся, що обговорення проблем охорони здоров’я та шкiльної освіти, таки могли залишити неприємний осадок Тож спробуємо сьогодні говорити лише про хороше.
Що ж хорошого чекає на вас у Канаді? Найперше – це люди. Я розумію, наскільки банально це звучить, але не написати про чудовіх, доброзичливіх Манітобців я не можу. Милі, добрі, чуйні люди, готові допомогти та підтримати. У всякому разі, більшість з них. Привітні та усміхнені, вміють не лізти у чужі справи, але й своїми проблемами вас вантажити не будуть.
Перше, що мене дивувало при зустрічах із канадцями – їхня готовність посміхнутися. Про американську посмішку часто говорять, що вона нещира. Не знаю, чя того не помітила. Я розумію, що продавець на касі, можливо і навчений посміхатися, щоб привернути вашу увагу, тому що зацікавлений вам щось продати, але я говорю про сусідів, колег по роботі, просто людей на вулиці, яким від вас нічого не потрібно, але це не стирає посмішку з їхніх облич. Потроху і ваше обличчя розслабиться, куточки губ потроху почнуть здригатися і поступово ви навчитеся легко і не замислюючись, щиро посміхатися у відповідь. Я не пам’ятаю, коли в мене це сталося, але, пам’ятаю, що приїхавши до родичів в Україну я просто йшла вулицею, посміхаючись усім зустрічним, викликаючи не просто подив, а й напругу «Що це вона либиться?» Мій тато якось сказав:
-Ти поводиться так, ніби з села приїхала.
– Чому?
- Ти вітаєшся з усіма сусідами
Так, ми всі тут трішки «із села приїхали». Це нормально – вітатись із сусідами, посміхатися зустрічним, заговорити з незнайомцем на автобусній зупинці. Сказать що-небудь просте, не напружне, ну, щось як : «Який день сьогодні морозний, а?»
О! Це канадське А? (Canada-eh? ) Неперекладне слівце, непередавана, характерна, трошки така собi питання інтонація, неповторна багатогранність. Що це позначає? Та все, що завгодно! Прохання розділити думку (Так? Чи не правда? Згоден?), привітання на відстані (Привіт, так?), відповідь на ваш жарт (Смішно ж, правда?) і ще безліч значень. А ще – це пароль. Це пароль по якому один канадець завжди визнаєіншого канадця в будь-якій точці світу. Ну як «Паляниця» для українців сьогодні.
Звичайно, я кажу про тих канадців, які тут народилися і виросли. Люди, які виросли в інших умовах і приїхали до Канади, будучи дорослими, можуть поводитися і по іншому. Мусульманський юнак може і не відповісти на вітання жінки, галаслива філіппінська компанія цілком виразно може дати вам зрозуміти, що вам серед них не місце, а ось аргентинська родина кличе вас на вечірку, буквально тягнучи за руки, не дивлячись на ваш опір. Різні люди – різні традиції.
Ви швидко навчитеся виділяти у натовпі «своїх». Причому важко пояснити як. Так, наші жінки трохи гарніше одягнені, трохи яскравіше нафарбовані, ходять на підборах навіть у ожеледицю. Але ось як ми мужиків наших дізнаємося? Та хто його знає як! Ось, бачишь,іде людина і, зрозуміло, що вирішує якусь глобальну світову проблему – ніяк не менше. Вся скорбота людства в нього на чолі. Похмурий, мрачнийі непривітний. А канадці йому прямо в лоба – на: посмішку, побажання доброго дня, веселий жарт — ну, відгукнися, людино, посміхнись! Життя прекрасне! Ні, пішов чоловік далі – не добрий, не привітний, все свою мирову проблему вирiшує…
А що робити, якщо у людини реально проблеми і їй не до жартів та усмішок? Канадець, хоч через силу, але посміхнеться у відповідь. А ось вам, наприклад, зовсім не хочеться зараз спілкуватися, а зустрічний на вулиці до вас лізе зі своєю усмішкою та запитанням «Як справи?».
А навіщо ви йому в очі подивилися? Дивилися-дивилися, не відмовляйтеся. Не хочете, щоб вам в обличчя либилися, не дивіться зустрічним у вічі. Дивіться повз того, хто йде назустріч, на зупинці – уткніться в телефон, в автобусі – читайте книгу – і ніхто до вас не приставатиме (як правило). Eye contact – поняття, принципово важливе у вашому новому житті. Під час інтерв’ю для прийому на роботу обов’язково хоч кілька разів погляньте в очі інтерв’юеру. На роботі вас про щось запитав менеджер – слухаючи питання, дивіться у вічі, демонструйте увагу. Бажаєте самі про щось запитати – знову контакт очима, наголошуючи на важливості питання.
Якщо вам важко, з якоїсь причини, дивитися людині у вічі – дивіться їй у перенісся або в центр чола, різниці він не помітить, але контакт буде.
Ми тут усі трохи «із села». Недарма саме слово «Канада» перекладається як невелике поселення, фактично село або хутор. Давно відомий психологічний факт, що люди, якi живуть у великих містах, під час розмови стоять один до одного ближче, ніж люди із села. Щільність населення, необхідність перекрикувати міський шум, просто звичка, змушують людей мегаполісу розмовляти, стоячи близько друг до друга, іноді – майже впритул. А у селі «Привіт» вам можуть крикнути і за півкілометра. Так ось, ви приїжджаєте до великого села. Не треба на нас кричати, ми й так усе чудово чуємо. Не треба брати нас за рукав, привертаючи увагу. Не треба плювати нам в обличчя, під час гарячої суперечки. І, взагалі, дотримуйтесь дистанції. Коли почалася всесвітня пандемія, то італійці та іспанці дуже болісно переносили необхідність дотримуватися 2-метрової соціальної дистанції. Канадці, здебільшого, цього навіть не помітили. Вони й до ковіда ближче, ніж на півтора-два метри, один до одного не підходили. Тому що не прийнято. Тому що ми поважаємо особистий простір людини. Люди, особливо ті, хто їдуть з великих міст – Києва, Харкова, Одеси – будь ласка, поводьтеся так, начебто ковід ніхто не скасовував. Дотримуйтесь соціальної дистанції. А то я буквально вчора спостерігала щось, що скидається на ритуальний танець. Одна людина настає на іншу, намагаючись поспілкуватися «довірливо», а друга постійно відступає, бо їй не комфортно. І ходять по колу. Виглядало смішно і безглуздо.
Ось знову якось не дуже оптимістично. Гаразд, ось вам історія про чуйність канадців, щоб трохи розрядити атмосферу.
Коли ми тільки приїхали до Канади, то мої діти а не трохи не вірили у Санта-Клауса (їм цілком вистачало Діда Мороза). Мій син категорично відмовлявся брати участь у різних заходах, таке як – писати листа Санта-Клаусу, від душі горланити «Santa is coming to town» або сипати на балконі приманку для північних оленів (кумедна така суміш з вівсянки, зерен та блискіток, яку дітям видали в школі). Однак, зовсім не піддатися масовому психозу Різдвяних свят (не в релігійному, а в комерційному значенні) було неможливе. Навіть наш кіт піддався цьому і був захоплений за поїданням печива і лаканням молока зі склянки, залишеного для Санта-Клауса (є фотки, що підтверджують цю подію, причому ні до ні після кіт за подібним не був застигнутий). Коротше, одного дня мій син здався і написав листа дідові Клаусу з проханням про подарунок.
І ось, за кілька днів, у наші двері позвонили. На порозі стояла жінка у формi поштового працівника. Перше ж питання «Ваш син вдома?», вимовлене гучним шепiтом, нас насторожило… - Так вдома. А що?
-У нас проблема… Я не хочу, щоб він знав, що я приходила.
-Господи, а що трапилося?
Виявилося, що вони отримали його листа, але офіс Санта-Клауса вже закрився (так-так, у цього вигаданого старичка, є цілком реальний поштовий офіс, в якому всякі там ельфи, відповідають на листи дітей і відправляють їм невеликі подарунки в поштових конвертах з штампом “Північний Полюс”). Так ось, офіс закрився, але ж не можна зруйнувати дитячу мрію! Тому співробітники пошти самі написали лист у відповідь, вклали в нього невеликі презенти, але поштою лист не встигне дійти до Різдва і тому (увага, барабанний дріб!)- ця співробітниця Сама! На своїй машині! У свій особистий, не робочий час! Доставила нам цей лист і дуже просить не говорити дитині, що лист надійшов не прямо від Санти! Ми, як то кажуть, офігелі від такого підходу. Подякували, пообіцяли покласти листа під ялинку і обов’язково купити саме ту машинку, яку попросив наш син.
Взагалі, думка про те, що дитина на Різдво може залишитися без подарунка, це нічний кошмар будь-якого канадця. Перед Різдвом йдуть активні збори іграшок (по-моєму, центри збору подарунків відкриваються у всіх пожежних станціях), на багатьох підприємствах збираються Christmas Hampers – коробки, в які складаються продукти харчування та подарунки для малоiмущих. Існують списки необхідного (наприклад, Сім’я : тато, мама, троє дітей-борошно-2 кг, цукор-4 кг, консерви рибні-6 шт тощо), але, повірте мені, люди зазвичай приносять набагато більше. Ми, в перший рік, ясна річ, про таке знати не знали і дуже здивувалися, коли одного вечора, в наші двері постукав чоловiк і приволок нам дві коробки їжі, сластiв, подарунков, та ще i якихось неймовірних розмірів індичку. Досі не знаю, хто повідомив нашу адресу — чи то школа, де ми вивчали англійську вечорами, чи хтось із знайомих… Ми від цієї коробки довго відмовлялися, намагалися пояснити, що це якась помилка і що ми нічого не просили, але були обеззброєні фразою «Are you newcomers? Welcome to friendly Manitoba” До речі, подарунки для дітей там були такі, що я подібні змогла дозволити покласти під ялинку лише через п’ять років життя в Канаді. У сенсі, дуже дорогі та якісні. На Різдвяних подарунках заощаджувати не прийнято.
Це-тiльки початок! Далi буде. Хай щастить!”
#КанадаПростіРечі
